власна історія самої кімнати
Будівля: від кінотеатру до дому танго
Cerrito 570 десятиліттями був кіноекраном, перш ніж стати сценою — що тут збереглося з первісного вигляду, що змінилося згодом, і що й досі лишається там, над завісою.
Перевірити наявність ↗Будівля, у двох датах
| As the Cine Metro | As Tango Porteño | |
|---|---|---|
| Opened | 4 October 1956 | згодом — як відроджений театр танго |
| Built for | американська студія Loew's | нічне танго-шоу |
| Architect | Альберто Бурдон (бельгійського походження) | — |
| What's original | аркова сцена-просценіум, балкони, рельєф над сценою | ті самі елементи, тепер підсвічені для живого шоу |
Кінотеатр, збудований для Loew's
Будівля на Cerrito 570 відчинилася як Cine Metro 4 жовтня 1956 року, збудована для Loew's Inc. — американської студії, що стояла за MGM, — у часи, коли в Буенос-Айресі ще десятками працювали однозальні кінотеатри, які змагалися за ту саму публіку в центрі міста. Її спроєктував архітектор бельгійського походження Альберто Бурдон, чиї інші роботи в Буенос-Айресі включають артдеко-кінотеатр Cine-Teatro Ópera на Avenida Corrientes, збудований двома десятиліттями раніше, у 1936 році — окрема будівля, яку легко сплутати з цією, адже обидві несуть почерк Бурдона та схожий артдеко-словник. Два буенос-айреські проєкти Бурдона — цей і Cine-Teatro Ópera — легко зливаються в одне ціле в невимушених текстах про історію кіно міста, і саме тому деякі маркетингові матеріали помилково датують цю конкретну будівлю 1930-ми, а не 1956 роком.
Як виглядала зала в часи кінотеатру
У свої кінематографічні роки Cine Metro вміщав близько 2 500 людей у партері та на двох ярусах балконів. Повідомлялося, що його екран мав 20 на 12 метрів — його будували для епохи великих міських кінопалаців. Упродовж 1980-х і 1990-х великі однозальні кінотеатри в центрі Буенос-Айреса зачинялися один за одним, поступаючись публікою мультиплексам. Cine Metro спершу розділили на кілька менших залів, а згодом він остаточно зачинив двері.
Чому кінотеатр, а не спеціально збудований театр
Ніщо в цій залі не створювалося з думкою про сценічне шоу — похилий партер, ярусні балкони та глибока арка просценіуму були збудовані, щоб обрамляти екран, а не живий оркестр і танцпол. Саме це частково робить простір незвичайним як майданчик: лінії огляду, акустика й сам масштаб зали — це рішення кінематографічної епохи, які не перепроєктували, а пристосували для постановки, що з'явилася десятиліттями після самої будівлі. Масштаб будівлі — одна з причин, чому вона пасує для постановки з великим складом, а не для маленької інтимної зали танго: ці два формати потребують геть різних просторів.
Що сталося після кінематографічних років
Пізніше життя будівлі задокументовано краще, ніж її інтер'єр. У 1984 році залу розділили на три менші кімнати, у 2005 році кінотеатр зачинився, а у 2009 році в будівлі відкрився готель у стилі танго. Гіпсові рельєфи такого типу були поширеною рисою латиноамериканської кіноархітектури середини століття, хоча конкретні фігури над цією сценою — серед них і кіноплівки — є незвичними, оскільки відсилають безпосередньо до кінематографа, а не до більш загальних класичних мотивів.
Від зачиненого кінотеатру до відкритого театру
У 2000-х роках ширша будівля зазнала ще однієї зміни: готельна група придбала нерухомість, щоб перетворити частину кварталу на готель, залишивши оригінальний глядацький зал як окремий простір у тій самій будівлі, а не вбудувавши його в сам готель. Точний рік, коли зал знову відкрився саме як майданчик для танго, ніде незалежно не підтверджено, тож це варто розглядати як реставрацію через кілька років після закриття кінотеатру, а не як точно встановлену задокументовану дату. Переобладнання під готель поруч означає, що сьогодні квартал поєднує постояльців готелю з театральною публікою — комбінація, на яку оригінальна будівля 1956 року, зведена виключно як кінотеатр, ніколи не була розрахована.
Одна адреса, два геть різні вечори
У результаті виходить зала, яка не сприймається ні як спеціально збудований театр-ресторан, ні як переобладнаний склад чи внутрішній двір — дві найпоширеніші форми для вечора танго в Буенос-Айресі. Це кінотеатр американської студії середини століття, бельгійського проєкту, який другу половину свого життя крутив кіноплівку, а останні роки показує живу постановку танго в тих самих стінах, арках і на тих самих балконах. Яким би не був точний рік початку шоу танго, дві ідентичності будівлі — кінотеатр, а потім театр — розташовані достатньо близько в часі, що відвідувачі досі іноді запитують у персоналу, чи ще можна подивитися тут фільм.